Море лягає в пісок, коли осінь Приходить з пустим відром по морську сіль. Повільно входимо в жовтень ми, обважнілі тіла, Так ніби він з води і піску, А ми – зі скла.
Ти – самота, ти – саме та осінь, Яка так до лиця всім, зовсім Як самота, ти – саме та Осінь..
Знову ми всі як один – білі вірші, Лише коли паде дощ –раптово інші. «Доволі писати з дерев, — Гукають, просять, — Листоноша давно помер, Листів не носять!»
Ти – самота, ти – саме та осінь, Яка так до лиця всім, зовсім Як самота, ти – саме та Осінь..